
Re: цензії
- 30.03.2025|Ігор ЧорнийЛікарі й шарлатани
- 26.03.2025|Віталій КвіткаПісня завдовжки у чотири сотні сторінок
- 11.03.2025|Марина Куркач, літературна блогерка, м. КременчукЖінкам потрібна любов
- 05.03.2025|Тетяна Белімова"Називай мене Клас Баєр": книга, що вражає психологізмом та відвертістю
- 05.03.2025|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськСтефаник у художньому слові Оксани Тебешевської
- 22.02.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУЗоряний "Торф"
- 18.02.2025|Світлана Бреславська, Івано-ФранківськПро Віткація і не тільки. Слово перекладача
- 15.02.2025|Ігор ПавлюкХудожні листи Євгенії Юрченко з війни у Всесвіт
- 14.02.2025|Ігор ЗіньчукЗагублені в часі
- 05.02.2025|Ігор ЧорнийЯке обличчя у війни?
Видавничі новинки
- Микола Мартинюк. «Розбишацькі рими»Дитяча книга | Буквоїд
- Ніна Горик. «Дорога честі»Книги | Буквоїд
- Еліна Заржицька. «Читанка-ЧОМУчка». 7+Дитяча книга | Буквоїд
- Мистецтво творення іміджу.Книги | Дарина Грабова
- Еліна Заржицька. «Читанка-ЧОМУчка»Дитяча книга | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Торф»Книги | Буквоїд
- Вийшла антологія української художньої прози «Наша Перша світова»Книги | Іванка Когутич
- Олександр Ковч. "Нотатки на полях"Поезія | Буквоїд
- У видавництві Vivat вийшов комікс про Степана БандеруКниги | Буквоїд
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
Re:цензії
Михайло Бриних: Не існує книжок, які б можна було радити всім
На питання «Що читати?» відповідає письменник, літературний критик Михайло Бриних.
Що Ви читали останнім часом? Що сподобалося, а що ні?
Одразу прошу вибачити за хаотичність вражень, але й
читання моє протягом останніх місяців не відзначалося впорядкованістю чи
системністю, - більшість книжок, про які йтиметься далі, потрапляли до рук
випадково.
У прозі несподіваним відкриттям став роман Ігоря
Моісєєнка «Сектор обстрілу - «Аісти» (Кременчук: Піраміда, 2010). Часто
доводиться чути і від письменників, і від критиків (зокрема, більш як десять
років тому цю тезу регулярно озвучував В´ячеслав Медвідь), що найбільші
українські трагедії ХХ століття в художній літературі досі так і не збулись, не
осутнились. Голодомор - усього кілька книжок, Чорнобиль - хіба
документалістика, Афганістан - жменька новел. Що стосується афганської
тематики, то роман Моісєєнка - це і є той давно очікуваний твір, який не лише
повертає читача у кошмар пізнього совка, коли «груз 200» прибував на всі
українські летовища, але і містить безцінний почуттєвий матеріал «людини з
пекла»; це надзвичайно переконливий роман як у художньому, так і в
панорамно-документальному вимірах.
Суперечливі враження викликала нова книжка Романа Коваля «Отаман
Орлик» (К.: Стікс, 2010), присвячена отаманському рухові на Київщині 1920 -
1922 рр. З одного боку, видання містить стільки щойно віднайдених документів і
свідчень, що їх вистачило б на десятки інших історичних досліджень (тільки ж де
ті історики?). З іншого, книжку псує бажання пана Романа белетризувати зібраний
матеріал, перетворити це все на книжку нарисів, - з цим якраз халепа. Все ж
таки, «Отаман Орлик» - це не «Чорний ворон», хоча і в Шкляра карикатурність
образів і характеристик негативних героїв спантеличує багатьох читачів. Дозволю
собі замість пояснень і цитат одну коротку історію. Не так давно засідав я в
одному журі. До записників досі себе не привчив, тож зазвичай напихаю власними
нотатками книжку, яку в цей час читаю, - так на столі з´явився «Отаман Орлик».
Один з членів журі, художник Олександр Ройтбурд, під час перерви взяв її
погортати. Протягом двох хвилин я спостерігав, як щелепа його відвисає, а очі
округлюються, - це було незабутнє видовище. А що сталося б, наприклад, з
Олександром Красовицьким внаслідок ознайомлення з лексико-стилістичними
особливостями письма Коваля - мені страшно навіть уявити. Отже, резюме таке: Коваль
як науковець і невтомний збирач історичного каміння, що колись та й стане
коштовним, робить надзвичайно важливу для України справу. А літературність його
книжок тягне хіба що на обговорення в студії Савіка Шустера, не більше.
Десь із місяць тому я чесно намагався прочитати роман
Володимира Лиса «Століття Якова» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2010), але так і
не подужав цю тоненьку книжечку. На мій погляд, читання Лиса - це заняття для
тих, хто любить тупим ножем чистити річкових окунів.
Як завжди, із великим задоволенням читав усіляку
белетристику. Новий роман Жана-Кристофа Гранже «Ліс мерців» (Москва:
Іностранка, 2010) - чудовий, як завжди, і зроджує підозри, що я так і не
дочекаюсь, коли цей француз нарешті сяде в калюжу, як Боріс Акунін. Ще прочитав
якогось нового Дена Брауна, але навіть не запам´ятав назви, - напевно, хороша
книжка.
З кожним роком дедалі менше хочеться читати поезію, хіба
що вже «перевірених авторів». Класну, дуже цілісну збірку видав минулого року
Павло Вольвач - «Вірші на розі» (К.: Ярославів Вал, 2010). У музиці є поняття «концептуального
альбому» (термін частіше використовувався щодо арт-рокових виконавців). «Вірші
на розі» - концептуальний твір саме в такому, арт-роковому сенсі. В цій книжці
вірші чіпляються один за одного, а всі разом - за хрускіт часу, який ось-ось
зникне за рогом, та поки що ти бачиш поли його пальтішка й механічно перевіряєш
свої кишені. Також читав поетичну збірку Валерія Гужви «Вежа» (К.: Ярославів
Вал, 2010) - сміявся на кожній сторінці, як Леся Українка. Втім, це
елементарний естетичний несинхрон, - нічого з цим не вдієш.
Що плануєте прочитати?
Передусім мрію витратити кілька днів життя на роман
Стівена Кінга «Під куполом» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2010) у перекладі
Олександра Красюка. Після прочитання двох десятків книжок одного автора
спинитися вже неможливо. З іншого боку, більш як 1000 сторінок тексту тримають
мене на певній дистанції. Є в мене якесь містичне відчуття, що 1000 сторінок -
це той рубікон, який сучасному письменнику не варто переходити.
Інших планів немає, а якби й були - то однак швидко
змінилися б.
Що б Ви радили почитати іншим?
На моє глибоке переконання, не існує книжок, які б можна
було радити всім. У світі безліч людей, яким навіть Святе письмо може
зашкодити. Тож коли доводиться відповідати на це запитання, то зазвичай я перш
за все думаю, що сам хотів би перечитати.
Моя відповідь не буде оригінальна: передусім хотілося би
перечитати корпус української класики в якомога ширшому діапазоні. Усі ми часто
згадуємо ті імена, які нібито знаємо ще зі школи, але насправді - це
жонглювання порожніми знаками. А хочеться мати справу з живими людьми, а не з
їхніми портретами.
Додаткові матеріали
- Анатолій Дністровий: Мертві краще написали за живих
- Дмитро Дроздовський: Раджу всім перечитати «Державця» Макіавеллі, «Ричарда ІІІ» Шекспіра і «Проби» Монтеня
- Віталій Портников: Книжка, написана в певній місцевості - або про певну країну – «оживає» на тлі цієї країни
- Ірина Шувалова: «Не втомлююся рекомендувати Сєрґєя Чєґру»
- Олег Вергеліс: Раджу почитати Олександра Баріко
- Таня Малярчук: «Томисько «Ботакє» Тараса Прохаська гріє душу»
- Володимир Рутківський: Любіть творчість Олександра Гавроша
- Олена Марінічева: «З нон-фікшену я б порадила книгу німецького філолога Віктора Клемперера «Мова Третього Рейху»
- Стронґовський: Сподобався роман Артура Клінава «Шалом»
- Станіслав Вишенський: «Насамперед, раджу читати вірші»
- Катерина Хінкулова: Раджу твори Каті Мєтєліци — дуже смішно та іронічно
- Оксана Луцишина: Читаю або дуже вишукану літературу, або романи про зомбі чи голлівудських дружин
- Любов Якимчук: «Радити читати – це як радити, яку білизну вдягнути»
- Тетяна Щербаченко: Раджу прочитати «Зеленый шатер» Уліцької
- Дана Рудик: «Записки самасшедшого» – біопсія злоякісної пухлини сучасного суспільства»
- Костянтин Коверзнєв: «Серед нас живуть два геніальні поети – Станіслав Вишенський і Василь Голобородько»
- Пилип Селігей: «Рідко читаю видання, яким не виповнився рік, – чекаю доки спаде ажіотаж»
- Сашко Лірник: «Якщо відчуваю що книжка «не йде» – кидаю її»
- Станіслав Цалик: Раджу прочитати «Украинский национализм: ликбез для русских»
- Григорій Гусейнов: «Порадник з мене нікудишній, але я точно знаю, що ті, хто постійно читає журнал «Кур’єр Кривбасу», у виборі ніколи не помиляться»
- Марія Шунь: «До прози в мене не таке пієтетне ставлення, як до поезії»
- Григорій Семенчук: «Чапаев и Пустота» — обов’язковий device до будь-яких психопрактик
- Наталя Пасічник: «Одні книжки старіють, інші завжди залишаються актуальними»
- Олександр Гаврош: «Відкриваю для себе українську дитячу літературу»
- Дмитро Чекалкін: «При виборі книги орієнтуюся на улюблених авторів»
- Світлана Пиркало: «Записки українського самашедшого» - не прозовий дебют, а дебют полеміста чи соціального коментатора
- Юрій Андрухович: Раджу обов’язково прочитати «Ґоттланд» Маріуша Щиґела
- Сергій Жадан: Рекомендувати до прочитання книжки – справа невдячна
- Луценко радить читати книжки і відмовитись від шансону
- Вано Крюґер: З прози читаю лише метрів, а не міліметрів
- Василь Карп’юк: Мені дуже сподобався «Бетмен Сагайдачний» Олександра Кабанова
Коментарі
Останні події
- 30.03.2025|10:014 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
- 30.03.2025|09:50У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
- 20.03.2025|10:47В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра
- 20.03.2025|10:25Новий фільм Франсуа Озона «З приходом осені» – у кіно з 27 березня
- 20.03.2025|10:21100 книжок, які допоможуть зрозуміти Україну
- 20.03.2025|10:19Чи є “Постпсихологічна автодидактика” Валерія Курінського актуальною у XXI ст. або Чому дослідник випередив свій час?
- 20.03.2025|10:06«Вівальді»: одна з двадцяти найкрасивіших книжок всіх часів відкриває нову серію для дітей та їхніх батьків від Видавництва «Основи»
- 13.03.2025|13:31У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
- 13.03.2025|13:27Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
- 11.03.2025|11:35Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку